Автор: Bruno 08-04-2013 11:03:24

Живі вогні. Наукові відкриття чи містика?

У радянський час кожен рік мені, як геофізику, доводилося брати участь в різних експедиціях у всіх куточках тоді одній шостій частині суші. Вночі, на відміну від астрономів, ми міцно спимо в досить комфортних умовах: у металевих вагончиках-«Кунг» або в розбірних будиночках. Нашу апаратуру можна тримати в наметі, для її харчування поруч завжди рокоче дизель. Зі свого вагончика ми виглядаємо лише тоді, коли прилади починають показувати всяку чортівню - раптом зовні полярне сяйво чи ще більш рідкісна «червона імла».

Плато Путорана

Я не очікував побачити нічого цікавого, коли апаратура забарахлила. Виліз зі свого будиночка, сиротливо стояв на пустинному сибірському плато Путорана в сорока кілометрах від єдиного найближчого людського житла - метеостанції. Тиждень тому серйозно захворів мій напарник, його відвезли на вертольоті, і я залишився один. Сьогодні мав прилетіти вертоліт з новим напарником і запасом продуктів, але вже відчутно потемніло, а з невеликої низини, якраз в напрямку, звідки повинна була прилетіти підмога, почала підніматися туманна імла. Вітерець ніс туман в мою сторону, і скоро червоний маячок, який я запалив на щоглі вітрогенератора, вже став не видно з повітря.

Я повернувся в будиночок за ракетницею і виявив, що самописець малює дивні перешкоди. Коли знову вибрався назовні, в туманній стіні я побачив незвичайне видовище - ланцюжок тьмяних червоних куль, один за іншим виникаючих з туману, а потім в ньому зникаючих. Було таке враження, що кулі ці знаходяться на якомусь величезному невидимому диску, оскільки цей дивний хоровод не думав припинятися, і перед моїми очима пройшло або пропливло вже кілька десятків куль. Довелося повернутися в будинок за біноклем. До цього часу кулі значно потьмяніли, повністю опинившись у туманному серпанку, так що ніяких подробиць я не побачив. Склалося навіть враження, що саме туман ці вогні і погасив.

Нарешті, феномен закінчився, я засік час, а потім виявилося, що приблизно в той же час закінчилися і електромагнітні перешкоди. Правда, природа їх залишилася неясною: чи то їх генерували самі кулі, чи то якийсь тектонічний процес, їх породив.

Довгий час в літературі я не зустрічав нічого схожого на це явище, хоча льотчики в хмарах не раз стикалися з гірляндами вогняних куль. Лише в 90-ті роки я прочитав, що в штаті Теннессі (США), в горах, туристи спостерігають щось аналогічне: череду біжучих по гірському схилу вогників. І там же спостерігали ціле світлове поле синхронно спалахують вогнів. Але це виявилося зовсім інше явище: фахівці з'ясували, що вогні належали численним світлячкам.

Але світлячки спалахують кожен за своїми ритмами, не звертаючи уваги на сусіда. І вже ні за якими біологічними законами ціле поле світлячків не може спалахувати синхронно. За винятком одного варіанта - скупчення світляків формує єдиний надорганізм, який, у свою чергу, починає управляти спалахами. Але ця загадка більше біологічна, ніж фізична.

Світлова АГРЕСІЯ

У травні 2005 року відбулася експедиція «Космопошуку» в аномальну зону Красносельського району Костромської області, відому як Довгий Луг. Мета експедиції - полювання на дивні світлові кулі. Жителі навколишніх сіл боялися ходити на цей луг і не пускали туди дітей. За чутками, там часто зникали люди, яких манили за собою ці кулі - тому ніхто не повертався. Навіть коні відмовлялися йти на цей луг.

Експедиції пощастило: у них ніхто не зник, мабуть, нечиста сила, на яку грішили аборигени, не ризикнула зв'язуватися з галасливим натовпом ентузіастів.

А ось одинакам щастить менше. У Харківській області, в районі села Стара Покровка, військовослужбовець строкової служби Віталій 3. йшов уночі по дорозі в частину. Дорога йшла через ліс, яскраво світив місяць. Раптово попереду з'явилася куля, невловимо переливаючись червоно-синім світлом, що висіла у метрі над землею. Віталій вирішив підійти ближче, щоб роздивитися це чудо, але куля стала повільно віддалятися у бік лісу, і він, немов загіпнотизований, рушив слідом за нею. Отямився лише тоді, коли зрозумів, що відійшов далеко від дороги.

Подолавши бажання рухатися за кулею, повернувся на дорогу. Тепер куля слідувала за ним. Потім поряд з кулею виник прямокутник шириною близько 1,5 метра і заввишки 3 метри і теж рушив у його бік. Віталій знову заціпенів, дивлячись як «ящик» наближається до нього. Між ним і землею проскакували голубі іскри, а гілки слухняно гнулися, поступаючись дорогою.

Страх пересилив заціпеніння, і він кинувся бігти, чомусь подумавши, що на перехресті двох широких доріг його чекає порятунок. «Ящик» продовжував гнатися за ним. Добігши до перехрестя, він озирнувся: «ящик» припинив переслідування і нерухомо завис у повітрі. Вражений Віталій повернувся в частину.

Скептик скаже, що солдат придумав байку для начальства, але точно так само заманювали в ліс кулі в Довгому Лузі, про які він навряд чи знав.

Майже такі ж, але білого кольору, агресивно налаштовані кулі спостерігаються під Нижнім Новгородом на галявині поблизу села, в декількох кілометрах від річки Викса. Не тільки люди, але і тварини обходять це місце стороною, а електронні прилади виходять з ладу. Старожили запевняють, що ночувати в цьому місці не можна - після цього людина або накладе на себе руки, або передчасно помре.

У 1984 році група дослідників не побоялася перевірити ці факти. Ніяких куль вони не побачили і спокійно розташувалися в наметах на ночівлю. А на ранок на обличчях деяких учасників з'явилися опіки, і кулі у великій кількості потім виявилися на фотоплівці. Єдине раціональне пояснення цьому - кулі випромінювали невидимий ультрафіолет, прекрасно засвічуються фотоплівки. Від нього і виникли опіки.

ДОПОМОГА ІЗ НІЗВІДКИ

Немає правил без винятку, і досить рідко світлові кулі здійснюють розумні і добрі вчинки.

На початку минулого століття в Англії, в графстві Букінгем, в околицях Бернгам Біч, двоє маленьких дітей одного фермера залишилися без нагляду, коли батьки пішли в поле. Дітлахи втекли в ліс і, зрозуміло, заблудилися. Повернувшись пізно ввечері, батьки стали їх розшукувати, а потім зібрали людей і пішли в ліс. Повернувшись після безуспішних пошуків, вони помітили дивне світло, що рухалося по полю з боку лісу. Це світилася золотистим світлом куля. Коли вона наблизилася, всі побачили, що за нею йдуть зниклі діти. Батько і сусіди кинулися їм назустріч. Куля продовжувала світити, поки вони не добігли до дітей, а потім згасла. У 90-х роках минулого століття норвезькі дослідники зацікавилися таємничими вогнями, що регулярно з'являються в Хессадаленской долині біля Трондсхейма - самої малонаселеної частини країни. На жаль, цей феномен частіше спостерігався в зимовий час. Довелося організувати серйозну комплексну експедицію, оснащену за останнім словом техніки, включаючи реєстратори електромагнітних та акустичних полів, спектрографи і портативні радари. А результати експедиції не відразу зважилися опублікувати, оскільки деякі з них були явно антинауковими. Наприклад, вони стверджували, що вогні реагували на зовнішній вплив так, немов володіли зачатками розуму. Втім, аналогічні заяви приходили і з інших місць, де досліджували таємничі вогні і кулі. Тоді норвежці зібрали всіх, хто займався подібними дослідженнями, і результати оприлюднили на міжнародній конференції в Хессадалене в березні 1994 року.

Раціонального фізичного пояснення подібним феноменам поки немає. На жаль, є тільки метафізичне, а скоріше, містичне: свідки в Довгому Лугу, а також в інших місцях стверджували, що поруч з кулями іноді бачили що світяться людські фігури. А дітлахи, яких куля довела до будинку, дружно стверджували, що вивела їх з лісу тітка з палаючої лампою. Ніхто з дорослих цю тітку не бачив, але відомо, що маленькі діти часто бачать невидимих для дорослих примар і фантомів померлих. Іншого пояснення розумності поведінки світлових куль поки немає.