Автор: Євген Шилов 07-10-2017 8:48:31

Українські амазонки: вигадка чи реальність

Сьогодні в суспільстві актуалізується гендерний чинник. Судіть самі: 30 відсотків ув’язнених в Україні - жінки, а на політичному Олімпі нашої держави - жінки представлені всього трьома відсотками. Те ж саме й в інших elite нашого, воістину кульгавого суспільства!
Українцям взагалі поталанило з кількістю доступних варіацій самоідентифікації. Можна цілком ґрунтовно асоціювати себе з аріями (оріями), трипільцями, кімерійцями, скіфами, сарматами, слов’янами, русинами.

Така поліваріативність накладає певний відбиток на наукову безпристрасність, адже ледь не кожен дослідник намагається у той, чи інший спосіб прикласти код «українськості» до слідів найдавніших цивілізацій, що дійшли до нашого часу.

Такий підхід дещо ідеалізує об’єкт дослідження і ускладнює розуміння історії, породжуючи геть фантасмагоричні теорії на кшталт заснування лівійського міста Тріполі нащадками трипільської цивілізації чи заснування Риму Ромулом і Ремом — вихідцями з м. Ромни на Сумщині.

Тому у своєму циклі статей я намагатимусь бути безпристрасним, не злітати на віражах і керуватимусь лише прагненням історичної справедливості.


Історична правда

Отже амазонки. Що ми знаємо про цих войовничих жінок, які мешкали на узбережжі Понту та Меотиди? За свідченням давньогрецького історика Геродота, амазонки були вправними вершницями, хоробрими, витривалими, дужими воячками, які добре володіли мечем, бойовою сокирою, списом, луком зі стрілами. Ці жінки жили окремо, без чоловіків, були дуже войовничими, уславилися набігами на сусідів.

Войовничі амазонки славилися своїми набігами на сусідів
Чи мали амазонки свою державу, достеменно не відомо. Проте численні згадки кажуть нам про неабияку їхню агресивність відносно прилеглих племен.
За стародавніми переказами вони утворили могутню державу на чолі з царицею. Мали стосунки з чоловіками із сусідніх племен лише задля продовження роду. Новонароджених хлопчиків віддавали батькам або вбивали, а дівчаток виховували для війни.

Назва «амазонки» походить від іранського слова «ha-mazan» — жінка-воїн.
Інакший варіант — від слова «a masso» — недоторканні (для чоловіків). Тлумачиться, як «безгруда» — не буквально, а в переносному сенсі, що означає їхню відмінність від інших жінок.

На повагу заслуговує і тактика, до якої спричинялися амазонки. Завдяки легкій вазі вони могли швидше скакати на конях та блискавично маневрувати у бою.
Давньогрецький письменник Гомер згадує амазонок у контексті їх воєн з Беллерофонтом та фрагійцями. А також описує їх участь у Троянській війні на боці захисників міста. У пізніших легендах цариця амазонок Фалестра згадується у якості однієї з жінок Олександра Македонського.

За повідомленням «Повісті минулих літ» XII ст. амазонки мешкали у Малій Азії, біля Понтійського моря (Чорного моря), та на пониззі р. Дону, біля берегів Меотиди (Меотії) — Азовського моря:

«Амазонки ж мужа не мають, яко скот безсловесний, а один раз на рік, під весняні дні, ідуть вони із землі своєї і злягаються з навколишніми мужами, вважаючи цей час за якесь для них торжество і велике празникування. Коли ж од них зачнуть вони у чреві, то знову розбіжаться звідси всі. А як прийде пора родити і якщо народиться хлопча – погублять його, якщо ж дівочої статі – то вигодують і дбайливо її виростять.»

Сучасні історики недарма вважають амазонок вправними воїнами. Вони володіли широким арсеналом, до якого входили двосторонні сокири, одноручні мечі, кинджали та стріли з найпідступнішими тригранними накінечниками.

На повагу заслуговує і тактика, до якої спричинялися амазонки. Завдяки легкій вазі вони могли швидше скакати на конях та блискавично маневрувати у бою. Аналіз кісток із захоронень вказує на неабияку розвинутість м’язів та деформацію скелета, характерну для тривалого перебування верхи на коні.

Щодо самих захоронень взагалі цікава ситуація. Справа в тому, що раніше археологи визначали стать захороненого за предметами, які біля нього знаходили. Знайшли меч — значить був чоловік, а прикраси — значить жінка. І лише уявіть здивування західноєвропейських вчених, які наприкінці 20-х років минулого століття знаходять поблизу Кременчука вкрай нетипове захоронення і зі зброєю, і з прикрасами.

Антропологічна експертиза черепа зі слідами смертельного ураження зазубреним предметом підтвердила його належність жінці, а отже фактично визнала життєздатною версію про реальне існування жіночого воїнства на території України.

Проте тут можливі нюанси. По перше розкопували Скіфський курган, а отже мова може йти щонайбільше про дружину царя чи іншу шановану жінку, яка загинула на війні зі зброєю у руках. Хай там як, а лише це одне свідчить про існування інституту жіночого воїнства в державі скіфів та визнання жінки рівної чоловікові.

Жінки, як і підлітки могли виконувати легкі бойові задачі, обстрілюючи противника з безпечної відстані і відступаючи за тісні лави чоловіків, які приймали на себе основний удар. Траплялися і випадки, коли у могилу до жінки клали зброю чоловіка, тому кожен такий випадок вчені досліджують окремо.

Створення міфу про прекрасних жінок-воїнів, що мешкали десь там, на околицях ойкумени, задовольняло передусім естетичні уподобання.

Красивий міф

Проте поряд зі згадками в історичних джерелах амазонки постають у чисельних міфах та, як наслідок, зображуються на монументах і творах мистецтва загальногрецького культурного, релігійного та ідеологічного значення. Фігури амазонок у обладунках верхи можна зустріти на суліях та амфорах з яких пили вино.

Цілком імовірною версією на користь красивої легенди виступає практичне застосування цього посуду. А саме його декоративна роль. Амазонок часто зображали поруч з богами та героями міфів, наділяючи їх надприродними властивостями.

Для грека битися з жінкою було повною нісенітницею, а ось воювати, хай навіть в міфах з фантастичними створіннями вони полюбляли. Згадати хоча б подвиги Геракла чи Ясона. Тому створення міфу про прекрасних жінок-воїнів, що мешкали десь там, на околицях ойкумени, задовольняло передусім естетичні уподобання. Втім деякі подробиці бралися все ж не з пальця.

Ареал мешкання різного штибу фантастичних істот завше зсувався до кордонів світу, за яким, як відомо, знаходилось царство смерті. Таким чином амазонки розташовувались на умовному кордоні, що розділяв два світи.

А точніше світ, досліджений греками та володіння північних варварських племен. У різні часи їх розділяли кімерійці, скіфи чи сармати. Саме вони і слугували основою міфів. На користь останньої тези говорить той факт, що чим ширше просувались кордони «цивілізованого світу», тим далі відсувалась країна амазонок.

Основними божествами амазонок у міфологічній традиції вважались Арес, Артеміда, Велика Матір, а також Аполлон Амазонський, Зевс, Посейдон та Гефест. Такі уявлення свідчать про достеменну обізнаність амазонок з грецькою культурою, або ж про екстраполяцію на них греками власних світоглядних уявлень.

Амазонок часто зображали поруч з богами та героями міфів, наділяючи їх надприродними властивостями.
Загалом образ життя варварських народів Причорномор’я сам по собі не був причиною виникнення міфу, але слугував родючим грунтом для його живлення новими подробицями. Достеменно відомо, що своїм корінням він сягає зародків Мінойської цивілізації та напряму пов’язаний з первісним культом Великої Богині (Великої Матері) та, як наслідок, часів високого положення жінки у суспільстві. Таким чином сам міф виявляється значно старшим перших документальних свідчень.

Захоплення красою, майстерністю, відвагою жінок-воїнів та виказує симпатію до них тогочасних митців.
Стосовно міфу про амазонок були поширені дві тенденції. Перша пояснюється ворожим сприйняття амазонки, як метафізичного противника, що несе хаос і власною суттю уособлює інверсію давньогрецьких устоїв. Друга — втілює захоплення красою, майстерністю, відвагою жінок-воїнів та виказує симпатію до них тогочасних митців.

Цікавий факт

За однією з легенд амазонки покохали скіфських хлопців з іншого племені, і коли постало питання подальшої долі, хлопці покликали їх до себе. Але дівчата відмовили, сказали лише, хай ті беруть своє майно, сідлають коней і мчать разом з ними у степ. Хлопці так і вчинили. З тих пір виник народ сарматів.

У пізній руській та козацькій культурі поширеним було явище сарматизму.
Сармати́зм — у 16 — 19 століттях ідея походження панівних класів Східної Європи від стародавнього войовничого народу сарматів, мешканців Сарматії.
Також культура та ідеологія, вибудовані на приматі цієї ідеї. Сарматизм домінував у середовищі шляхти Польщі, Литви, Русі, Семигорода, а також козаків Війська Запорозького.

Якщо ми кажемо «козак», підкреслюючи неабияку вдачу, то цілком вірогідно, що колись у такому сенсі вживали слово «сармат».
Переймаючись модним у тогочасній Європі 15-го століття пошуком історичних коренів, шляхтичі вважали, що є нащадками сарматів — іраномовних племен, які мешкали на півдні сучасної України і були витіснені готами у другому сторіччі.

Сарматизм впливав на стиль життя і одяг шляхти. Спершу він був ідеалістичним рухом, який оспівував релігійність (незалежно від конфесії), чесність, національну гордість, сміливість, рівність і волелюбність. Але, як кожна доктрина, яка ставила один соціальний клас вище інших, з часом сарматизм став контроверсійним, пропагуючи нетерпимість і фанатизм.

Яскравим проявом сарматизму є традиціні «українські» зачіски: чуб та чуприна. Ілюструють таку моду князь Святослав (Хоробрий) Ігорович, князь Дмитро (Байда) Вишневецький.