Автор: Євген Пенцак 01-06-2017 20:19:24

«Автомобіль, дача і яхта перестають бути ознаками успішності»

Книга «Чорний лебідь» свого часу насправді зрушила весь ринок фінансового трейдингу. Це ж саме зробила й інша книжка Насіма Талеба – світовий бестселер «Антикрихкість». До речі, у ній автор каже: «Не читайте інших моїх книжок».

Мені доводилося персонально зустрітися з Насімом Талебом і в приватних бесідах зрозуміти, що стоїть в основі його філософії і парадигми прийняття фінансових та інвестиційних рішень. Талеб уважає, що вся наша сучасна економіка та фінанси побудовані не на тій підвалині, на якій слід. Я не буду сьогодні переказувати його книжки, а розкажу, які ідеї з них я використовую, розробляючи інвестиційні та економічні моделі.

За першою освітою, отриманою в Україні, я математик. А основну освіту – фінансового аналітика – здобував за кордоном. Я починав свою кар’єру, займаючись моделюванням різних систем. Тоді здавалось: чим складніше – тим краще, більше здобуваєш досвіду. Працював над об'єднанням страхових компаній, на замовлення західних інвестиційних банків, розробляв інвестиційні стратегії торгівлі; створив кілька компаній, які займаються розвитком інтелекту: наші ігри можна знайти на Аpp Store та Рlay Market.


ПРО ЗМІНУ ПАРАДИГМ

Зараз відбуваються стрімкі зміни й молоді люди на них реагують. Я спостерігаю за своїми вже дорослими дітьми, за молодими слухачами з різних шкіл та університетів. Старі цінності відходять. Моделі, які розробляли наші батьки, вже не працюють. Чому? Бо середовище змінюється надто швидко. Провідні компанії світу вже не звертають уваги на те, який виш ви закінчили, всіх цікавлять лише практичні навички вирішення проблем. Спілкуючись з молоддю, я бачу, що автомобіль, дорогий швейцарський годинник, дача, яхта перестають бути ознаками успішності. Всім нам потрібно «пересідати» на нові парадигми.

Молоді люди прагнуть подорожей, хочуть проживати кілька життів в різних ролях, переживати унікальні емоції. І водночас – ефективно управляти власною стратегією життя. Зараз саме стратегія життя цікавить всіх ключових бізнес-мислителів. Виникає необхідність у виборі правильної життєвої парадигми.

Основоположник парадигмального мислення Джоел Баркерс дає таке означення парадигми: «Набір норм і правил, які встановлюють межі і говорять нам діяти в рамках заданих меж, щоб досягнути успіху». Зміна парадигм – це перехід суспільства до нового набору правил.

Є метафора сьогоднішнього світу, до якої фінансисти часто звертаються: людство вилізло на високе дерево, обрубує за собою усі гілки, але забирається ще вище, бо не знає, як злізти. Однак до парадигми власного життя нам потрібно ставитись з високим ступенем відповідальності.


ПРО НЕХТУВАННЯ ТАЛАНТАМИ

Лауреат Нобелівської премії Джозеф Стігліц каже, що світова фінансова система дала великий збій, не виконавши своєї основної функції – оптимального перерозподілу капітальних ресурсів. Але ще більший збій стався через те, що людство здійснює поганий перерозподіл талантів. Я дивлюся на своїх однокласників та однокурсників: більшість з них працюють у фінансовій індустрії на Заході. Тобто найкращі голови не йдуть робити лікарями, вчителями, науковцями, а обирають політику, фінанси, право. Це означає, що фундаментально закони суспільства були прописані неправильно. Вони потребують суттєвої корекції.

З усіх соціальних мереж ми чи не щодня чуємо слово «роботизація». Людина давно програла комп’ютеру в усі інтелектуальні ігри – це однозначно. Нині практично всі автоконцерни світу перейшли на автоматизоване виробництво. Тисячі водіїв, викладачів, лікарів, фахівців фінансово-інвестиційної, банківської та страхової індустрії щомісяця втрачають свою роботу використання моделей штучного інтелекту. Тому в світі виникла нова ідея – ідея гарантованого мінімуму, яка досить широко обговорюється (форма соціального забезпечення, яка полягає в тому, що кожен громадянин регулярно отримує від держави чи іншої суспільної інституції певну суму коштів на додачу до основного доходу. – Platfor.ma).

В Європі вважається, що необхідним прожитковим мінімумом є 2,5 тис. умовних одиниць, які мають перераховуватися на картку всім мешканцям: як працевлаштованим, так і ні. Опитування показують, що 64% європейців підтримують цю ідею. Із ініціатив Ілона Маска та Білла Ґейтса бачимо: увага економістів зараз прикута не до того, чи роботи замінять людей. Це вже риторичне питання. Їх хвилює, якою буде модель оподаткування автоматизованих систем. До речі, до останніх зараз відносять і звичайний автомобіль Тесла. Адже в момент, коли він не працює за своїм призначення, може виконувати функцію роботизованої системи торгівлі електроенергією.


ПРО СЕРЕДОВИЩЕ ТА КУТ ЗОРУ

У бізнес-літературі часто фігурує один анекдот. «Пливе поважна рибка, на зустріч – дві молоденькі рибки. І та поважна питає: “Хлопці, як водичка?”. Ті перезирнулись – не зрозуміли запитання. І через кілька хвилин одна одну питає: “Що ж таке водичка? Що він у нас питав?”».

Якщо ми живемо в одному і тому ж самому середовищі, то не можемо його пізнати, доки не вийдемо за його межі. Щоб побачити траєкторію, ми кажемо: нам потрібно подивитися на проблему під іншим кутом зору, із певної відстані.

Саме парадигми змінюють точку відліку, а володіння ними дозволяє нам побачити систему, можливо, стохастичну, під іншим кутом зору. Поставити інші питання і – цілком вірогідно – отримати ефективніші відповіді.


ПРО ЗАЛЕЖНІСТЬ ЩАСТЯ ВІД ДОХОДІВ

Що таке ефективність? Яка економічна політика краща, яка гірша? Донедавна мірилом економічної політики був ВВП на душу населення. Однак тепер ми розуміємо, що це не має нічого спільного з тим, чи задоволені люди своїм життям. Перше питання в тому, як ВВП розділений між людьми? Друге – як взагалі гроші впливають на відчуття щастя? Для найбідніших верств населення, яких зараз у світі дуже багато, мірилом бідності вважається $1,9 в день. 40% населення земної кулі живе на ще меншу суму. Лише для них часом гроші та щастя ̶ це поняття еквівалентні. Для людей з щорічним доходом $50-80 тис. гроші лише на 50% впливають на щастя. А для тих, хто заробляє понад $120 тис. – гроші та щастя між собою не пов’язані. Тож популярним мірилом ефективності державного управління стає індекс щастя.

Універсальною парадигмою на сьогоднішній день – економічною та фінансовою – є парадигма утилітарності. Вона полягає в тому, що все, що робить людина та компанія, спрямоване на збільшення задоволення. Вся економічна політика має прагнути того, щоб населення отримувало максимальне задоволення від життя.

В основі класичної економіки лежить концепція максимізації прибутку компанії за рахунок оптимальної ціни та підвищення ефективності виробництва. Починаючи з 70-х років, завдяки Чикагській школі економіки, в економіку увійшов напрямок так званої інформаційної економіки, яка була побудована на теорії ігор і на теорії контрактів. Над засадами останньої працювали нобелівські лауреати, вона побудована на асиметрії інформації.

Журнал The Economist пише: «Люди реагують на стимули, а все решта – коментарі». Тобто, в економіці є 50% психології. Тому не дивно, що одними із перших Нобелівських лауреатів з економіки стали психологи Канеман і Тверськи, які показали, наскільки людина ірраціонально мислить й розповіли, що їй потрібно допомогти, аби вона приймала більш ефективні рішення й отримувала від життя більше задоволення.

Людство прийшло до нової парадигми диференційованого ціноутворення. Стало ясно, що люди купують товари не для того, щоб їх спожити, а щоб виділитися. Через це з-під кривої попиту ми витягуємо не лише наш дохід середньостатистичного покупця. Ми хочемо заставити всіх людей платити по-максимуму за надану послугу. Як кажуть економісти: «Ми не залишаємо на столі жодних крихт». Подивившись на проблему оптимізації прибутку під іншим кутом, компанії побачили невичерпні можливості й ніші на ринку.

Співпрацюючи зараз із фондами зі Швейцарії і з Люксембургу, я бачу хвилю нових парадигм, як-от зростання криптовалют і концепції блокчейна. За останні два місяці стався шалений стрибок – фактично всі криптовалюти зросли на 50%. Тепер всі думають, що з цим робити. Не факт, що на зміну блокчейну не прийдуть нові технології. Інформаційну економіку може замінити економіка повного контролю.

Тоді у людей не буде спокуси та можливості зробити щось не так, як це передбачає посада. Люди та всі їхні дії будуть повністю контрольованими. Ми уникнемо небезпеки, яка в економіці і фінансах називається моральний ризик загального явища асиметрії інформації. Вся інформація стане симетричною, загальнодоступною і взаємно контрольованою. Однак всі ми – різні. На одному і тому ж ринку люди приймають різні рішення просто тому, що вони реагують на шоки по-різному. В основному ці реакції вже закладені в наших гормонах і ми їх суттєво змінити не можемо.

Тому фінансисти кажуть, що з кожною людиною закладено від народження його «крива задоволення від грошей». Різним людям потрібні різні суми грошей, щоб вони вважали себе щасливими. Коли відбувається насичення грішми, людина починає займатися тим, що допомагає іншим, і при цьому отримує додаткове задоволення в обмін на акумульовані ресурси.


ПРО ЖИТТЄВІ СТРАТЕГІЇ

Ми розуміємо, що не тільки гроші є визначальним чинником або атрибутом успішності життєвої стратегії. Згідно Клейтона Крістенсона є така ієрархія життєвих стратегій:

– стратегія живучості. Після потрясіння ми все ще маємо сили встати та йти далі. Але життя в такому разі не є дуже ефективним;
– стратегія рухомості. Аналог їзди на велосипеді. Чим швидше ми крутимо педалі, тим стійкішим буде наш велосипед;
– стратегія гіперстійкості. Бути подалі від епіцентру ризику та почуватися спокійно. Однак не факт, що в такому разі ми якнайкраще реалізовуємо все закладене в нас;
– стратегія гнучкості. Це остання фінансова парадигма, яка домінує до сьогоднішнього дня. Зараз фактично весь бізнес тримається на ній, бо вона створює фундамент для зростання капіталізації компанії. У дуже турбулентному світі ми навіть у випадку різкої зміни ситуації знаємо, що робити. На фондових ринках можна заробляти як на зростанні, так і на падінні. Для людини, яка займається прогнозами та аналітикою це не має значення, головне, щоб ринок не стояв на місці. Дехто уважає, що навіть якщо нема турбулентності, то треба її створити.

Тільки Насім Талеб наважився піддати сумніву цю парадигму, оскільки він був опціонним трейдером. Він каже, що над гнучкістю існує ще одна стратегія: антикрихкість. В жодному словнику світу немає означення, що це таке. Але він це розуміє, як матеріал, який після кожного удару міцнішає. На цьому Талеб будує всю свою філософію антикрихкості, звертаючись до праць Сенеки і Ніцше.


ПРО ПОШУК ВЛАСНОГО ШЛЯХУ

Але які ж нам вибирати успішні стратегії життя? В Європі ця стратегія гнучкості втілюється в сфері медицини та освіти. В теперішньому житті молода людина буде більше ніж три рази змінювати професію. Потрібно бути до цього готовим. Ніцше писав: «Потрібно носити в собі хаос» – тобто бути гнучким, будувати твердження, протилежні до прописних істин. Можливо, тоді ми якраз і знайдемо блукаючу зірку, яка стане парадигмою нашого життя.

Але однієї парадигми замало. Крім розуміння середовища, в якому ми живемо, знання, які існують стратегії, нам ще потрібен точний алгоритмічний розрахунок, як це втілити в життя. Дизайн рішення та критерії для порівняння їх ефективності. Тобто інженерія – креативне застосування теорії, методології та наукових принципів у виробництві товарів та наданні послуг для підвищення ефективності чи задоволенні споживачів.