Read Only Memory Modified - міняємо стереотипи
Головна Історія Релігія Держава Наука Техніка Природа Еволюція Особистість Неймовірне Комп'ютер Різне Моя стаття Про нас





Останні 10 коментарів

Іван: Нісенітниця тут одна - думати, що порядні люди там часто трапляються

Не автор: Цікаво який саме з озвучених фактів ви рахуєте нісенітницею?

Ратник: Таку нісенітницю навіть в дитячому садку не можна розказувати бо діти не повірять,а автора цього посту хочеться сритати а Ви часом не з папуа нуа нової гвінеї родом???

Саша: Щось лихе натворив Садовий з цим екскурсійно-туристичним цирком. Дійсно в центрі тепер як в гостях. А украІнцев переробить лише масштабна війна з Росією, коли до підсвідомості ді

Іван: Захоплююся цією людиною. Нам би такого президента.

boroda420: Боже, какой кашмар !Такое в самом страшном сне не приснится !

boroda420: В статье ни одного русского-все (кроме Сталина)выходцы из Сев.Африки! Как сказал однажды В.Ходос :" Через 1000 лет после Хазарского,- они начали "создавать" Российский каганат ,

помста: Цілком з Вами згідна. Помститися Всім за ті жахи що принесли на Україну.

перець: то є правда

Андрій: Все ніби правильно, але не враховано один момент - криса загнана в кут кинеться в атаку. І те, що результат атаки - плачевний, при цьому не розглядається. Тому надіємося на краще

5 найбільш відвідуваних

Сімейно- побутове життя населення Західної Європи в період Середньовіччя.

15 міфів російської історії - правда і брехня. Альтернативна історія Русі.

Русь і Московія, слов'яни і татари. Невідома справжня історія нашого минулого.

Как Московия украла историю Киевской Руси-Украины (доклад доктора исторических наук)

Ким насправді був Іван Сірко? Містика та факти.

5 найбільш обговорюваних

Как Московия украла историю Киевской Руси-Украины (доклад доктора исторических наук)

Пять главных советских мифов о Великой Войне

15 міфів російської історії - правда і брехня. Альтернативна історія Русі.

Політ на Місяць - 10. Інформація для роздумів? Підведемо підсумки

Одними из первых кто вступил войну с фашизмом были Галычане, а Сталин только начинал мирные переговоры с Гитлером. Вот такая неизвестная нам история...


Напишіть свою статтю
без реєстрації та цензури!
Натисніть меню "Моя стаття"
Автор: Роман Маленков 14-05-2017 7:46:27

Віщий Олег:під князівським щитом

picture

Зважаючи на те, що Олег є реальною історичною фігурою і є деякі документальні твердження про його правління, він є чи не найбільш таємничою постаттю давньоруської історії. Наука багато чого не знає про нього: ні років народження і смерті, ні батьків, ні того чи належав він до правлячої на Русі у ІХ - Х столітті династії Рюрика. Більш-менш впевнено можна подавати лише дві дати його біографії: 907 рік, грандіозний похід на Царгород (Константинополь), і 911-й - підписання русько-візантійської угоди.

Згідно зі свідченням Нестора у 862 році влада на Русі перейшла до рук варязького (а можливо норманського) князя Рюрика і сталося це у Новгороді. Рюрик мав сина Ігоря, йому і повинна була перейти князівська влада після смерті Рюрика. Але влада дісталась Олегу. "Повість временних літ" вперше згадує про Олега під 879 роком, але дату цю слід вважати умовною, як і майже всі дати до ХІ століття, коли почалося літописання. "Помер Рюрик і, передавши княжіння своє Олегові, своєму родичеві, віддав йому на руки сина Ігоря, бо був той ще дуже малий" - ось як повідомляє Нестор про початок Олегового княжіння. Нестор не повідомляє ступінь спорідненості Олега та Рюрика, а ось перший руський літопис (Найдавніший) зазначає, що Олег не належав до родини варязького князя, а був лише воєводою, приставленим Рюриком у ролі опікуна до малолітнього сина. Якимівський літопис оголосив Олега "норманським князем" і шурином Рюрика, за Розкольницьким літописом Олег є дядьком Ігоря з материного боку, а ще одна пам'ятка вважає Олега племінником Рюрика. Як було насправді - невідомо. Був Олег правителем-регентом, Ігор ріс, але князем він став аж після смерті Олега (а прокнязював останній 30-40 років).

Більшість істориків притримуються думки, що Олег не був родичем Рюрика, а захопив владу у Києві спираючись на віддану йому військову дружину, скориставшись як прикриттям ім'ям законного претендента на престол княжича Ігоря. Маючи реальну силу, Олег не зважав на законність прав Ігоря. Він довго і щасливо правив у Києві, що підтверджується і літописами, і східними джерелами.

Отже у 879 році Олег став новгородським князем, а у 882 році (за Несторовим літописом) він вирушив походом на Київ. З ним пішло багато воїнів із слов'янських та неслов'янських племен давньоруської Півночі: варяги, чудь, словени, меря, весь, кривичі. По дорозі на південь Олег захопив Смоленськ і Любеч та поставив у містах своїх намісників. Нестор вказує, що у Києві тоді правили князі Аскольд і Дір. Олег хитрощами виманив обох з міста і вбив. Сталося це на схилах Угорської гори (на ній зараз розташований парк "Аскольдова могила"). За Нестором, Олег сховав воїнів у ладдях, а сам підійшов до Київських гір, несучи княжича Ігоря на руках. "Ми купці, йдемо до греків від Олега і княжича Ігоря. Прийдіть до нас, до родичів своїх..." Коли ж Аскольд і Дір прийшли, всі сховані воїни вискочили і вбили їх. І став Олег князем Київським, і мовив: "Хай буде Київ матір'ю городам руським". Наскільки ця історія правдива - невідомо, але достеменно відомо, що Аскольд і Дір не княжили разом - Дір був князем після Аскольда. Історики та літературознавці відзначають виразний фольклорний характер цієї літописної оповіді. Але як би там не було, а вокняжіння новгородського князя Олега у Києві є фактом. Ця визначна подія символізувала об'єднання Північної Русі з Південною та початок створення східнослов'янської держави.

Під тим самим 882 роком, відразу ж після розповіді про здобуття Олегом Києва, Нестор повідомляє, що Олег пішов походом проти незалежних від південного державного осередку племен Північного Заходу. Він почав "ставити міста" у землях словенів і кривичів, та обклав даниною ці племена. Заснування і розбудова опорних пунктів князівської влади у землях кривичів та словенів, а також запровадження данини означало поширення на землі північно-західних слов'янських племен князівської влади та державної системи оподаткування. Цікаво, що Олег обклав даниною і своїх земляків - новгородських словенів, що свідчить про те, що державна цілісність і державний порядок для Олега були вищими за особисті уподобання і симпатії.

Наступними кроками князювання Олега були заходи спрямовані на розширення державної території Київської Русі. Спочатку він розпочав війну з древлянами, яких переміг і обклав важкою даниною ("брав з них по чорній куниці"). Потім Олег підкорив сіверян, обклав їх даниною та заборонив платити данину хозарам: "Я ворог їм і платити вам не потрібно". Далі, Нестор оповідає про стрімке підкорення князем, ще одного союзу племен: "Послав Олег до радимичів, питаючи: "Кому даєте данину?" Ті відповіли: "Хозарам". І сказав Олег: "Не давайте хозарам, а платіть мені". Підкорення племінних союзів древлян, сіверян і радимичів, за Нестором, князь здійснив за три роки (883-885 рр.), та це малоймовірно. Вірогідно підкорення цих племінних союзів тривало значно довше, а Нестор, як і інші літописці, що майже не мали під рукою писемних джерел, а користувались фольклорними пам'ятками, напевне, для зручності викладу звели цю боротьбу до трьох років. Наступні 22 роки (885-907) правління Олега у Києві літописці неначе забули. Знову в літописах Олег згадується під 907 роком у зв'язку з великим походом на Візантію.

Вірогідно, що у період з 883 по 907 роки Олег займався підкоренням не лише древлян, сіверян і радимичів, але і чуді, і мері, і в'ятичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців - всі ці племена князь взяв із собою у похід на Царгород в 907 році. Крім того, весь цей час у Русі був дуже грізний ворог - хозари. Кому не відомі слова Пушкіна: "Как ныне сбирается Вещий Олег отмстить неразумным Хозарам".

Хозарський каганат склався приблизно у середині VII століття в степах поміж Каспієм та Азовським морем як федерація кочових тюркських племен. Його столицею спочатку був Семендер у Дагестані, а з VІІІ століття - Ітиль у нижній течії Волги. Скотарі-хозари вели напівкочовий спосіб життя. Вони постійно загрожували своїм сусідам-землеробам, найбільше - слов'янам. Особливо потерпали від хозар поляни, сіверяни і в'ятичі. Каганат постійно тиснув на Русь аж до кінця 60-х років Х століття, коли його розгромив київський князь Святослав. А в роки правління Олега боротьба з хозарами була, мабуть, одним з найнагальніших завдань молодої держави. Вона супроводжувала усе князювання Олега і закінчилася для нього трагічно.

Та це вже було пізніше, а у 907 році Олег зібрав величезне військо й пішов походом на Царгород - столицю наймогутнішої на той час держави - Візантії. З незрозумілих причин цей похід не відображений у візантійських джерелах, але у "Повісті временних літ" він змальовується досить детально. Нестор зазначає, що Олег пішов у похід суходолом та морем. Морська частина війська складалась з 2 тисяч кораблів, на кожному з яких сиділо по 40 чоловік. Відповідно до літопису армія Олега налічувала понад 80 тисяч воїнів. Цифра ця є нереальною для початку ІХ століття. Навряд чи Олегове військо могло сягати десятої частки від описаного Нестором. Але на користь того, що похід в 907 році дійсно відбувся свідчать не лише давньоруські літописи, а й тексти двох угод Олега з греками (візантійцями), котрі збереглися до наших днів.

Достеменно невідомо причин нападу Русі на Візантію, яка мала найкращу в тогочасному світі армію. Сучасні історики гадають, що візантійська сторона викликала напад на Константинополь, порушивши умови договору з Аскольдом, насамперед про сплату імперією Русі щорічної данини й надання пільг руським купцям у Константинополі й інших містах. Мабуть, візантійці вирішили скористатись з серйозного, як вони гадали, послаблення Київської держави внаслідок тривалої і виснажливої діяльності по об'єднанню союзів племен. Угорська хроніка Аноніма (ХІІІ ст.) свідчить, що в кінці ІХ століття Русь змушена була сплатити одноразову данину уграм, чиї незліченні племена пройшли повз Київ. Але візантійці прорахувались - Русь виявилась міцнішою ніж вони гадали.

Візантійська імперія переживала тоді не кращі часи: посилився тиск арабів на її малоазіатські володіння, а всередині країни вибухнув заколот під керівництвом Андроніка Дуки. Олег, через вивідувачів, знав про ситуацію у Константинополі. Він уклав союз проти імперії з Болгарським царством. Цар Сімеон, тогочасний болгарський правитель, пообіцяв пропустити через свої володіння суходільну частину руського війська.

Назбиравши велику армію та добре підготувавшись, Олег вирушив у похід. Його суходільна армія наблизилась до мурів Константинополя в той час як флот підійшов до входу у бухту Золотий Ріг, що була морськими воротами міста. На протилежних берегах бухти, у найвужчому місці стояли дві башти, поміж якими у разі небезпеки натягувався залізний ланцюг, що перекривав вхід до неї. Загорода ця була дуже міцною - розбити її було практично неможливо.

Греки, перед флотом Олега, відразу ж зачинили бухту, але уявіть собі їхнє здивування, коли вони побачили ворожі кораблі практично у місті, за ланцюгом. Це сталося завдяки хитрощам Олега. Ось як пише Нестор: "Звелів Олег своїм воїнам зробити колеса і поставити на них кораблі. І з попутним вітром здійняли вони вітрила і пішли з боку поля до міста".

лементарні знання з механіки дають змогу зрозуміти неможливість руху суходолом навіть легких кораблів використовуючи лише вітрила. Тільки для того, щоб зрушити їх з місця довелося б впрягати у кожне судно кілька пар волів чи коней або велику кількість людей. Так і чинили слов'яни, коли тягли волоком на котках свої ладді суходолом між річками або в обхід порогів. Саме так ратники Олега і перемістили флот в обхід ланцюга.

Поява кораблів Олега в Золотому Розі означала повну облогу: руське військо оточило Константинополь і з суші, і з моря. Греки змушені були вдатись до мирних переговорів. Прислані імператором посли сказали: "Не губи міста, дамо тобі данини скільки забажаєш". За тим же літописом Олег "наказав" імператору Леону (Леву VI) та його брату-співправителю Олександру дати по 12 гривень срібла на кожну ладдю. Таким чином, Олегове військо отримало викуп у розмірі 24 тисячі гривень - величезну для того часу суму.

Вміло проведена військова кампанія принесла Русі важливу перемогу й вигідні умови союзної угоди. Візантія зобов'язалася платити Києву данину. За це Олег і його наступники мали надавати імперії постійну військову допомогу. Спочатку, в тому ж 907 році, була укладена попередня коротка русько-візантійська угода, а згодом, 911 року, - підписано докладний союзний договір. Саме після походу на Константинополь прозвав народ Олега віщим (чаклуном, чарівником). Люди вірили, що Олег мав незвичайні здібності та надлюдську силу.

Після 911 року руські літописці "згубили" Олега. Смерть Олега є майже цілковитою таємницею. Нестор датує її 912 роком, а Новгородський літопис - 922. Новгородський літописець повідомляє, що князь загинув, коли "ходив за море", але не вказує за яке саме. Можливо за Чорне? Ця версія має непрямі підтвердження з одного хозарського документа кінця Х століття про невідомий нашим літописцям похід руського війська на Константинополь. Це джерело сповіщає, що князя Хельгу (Олега) розгромили хозари й примусили його здійснити морський похід під Царгород. Похід закінчився невдачею - візантійці спалили флот Олега "грецьким вогнем", сам же князь втік до Персії де і загинув.

Арабський географ та історик Ал-Масуді, що жив у першій половині Х століття, сповіщає, що якісь руси на 500 кораблях (цифра, мабуть, дуже перебільшена) попливли угору Доном, волоком перетягли ладді на Волгу, спустилися до її гирла і попливли Каспійським морем на південь, вздовж західного узбережжя Закавказзя. Ал-Масуді та інші арабські автори, яким також був відомий каспійський похід Олега, стверджують, що руси зіткнулись з ворогом (найвірогідніше, з персами) і майже всі загинули. Мабуть, тоді загинув і Олег. Цей похід знавці творчості Ал-Масуді датують 912-913 роками.

Отож можна припустити, що Олег загинув у Прикаспії. Проте давньоруським літописцям це не було відомо. Зате "Повість временних літ" містить легенду про смерть князя від укусу змії, яка виповзла із черепа колись улюбленого Олегом коня. Ще раніше князь питав у волхвів: "Від чого я помру?" І мовив йому один чудесник: "Від коня твого улюбленого". Сказав Олег тоді: "Ніколи не сяду на нього і не побачу його більше". Звелів годувати князь коня, а через п'ять років спитав конюхів: "Де кінь мій, якого наказав я годувати і берегти". Ті відповіли: "Помер". Промовив тоді князь: "Неправду кажуть волхви: кінь помер, а я живий". Поїхав Олег на те місце де лежали голі кістки коня. Посміявся і мовив: "Чи від цього черепа смерть мені прийняти?" "І наступив він ногою на череп, - свідчить літописець, - і виповзла з черепа змія, і вжалила його в ногу. І від того розхворівся і помер він".

Нестор подає легенду без дати, одразу після передачі змісту русько-візантійської угоди 911 року. Твір Пушкіна "Песнь о вещем Олеге" в поетичній формі переказує цю легенду. Смерть Олега від укусу змії коротко описана і в Новгородському літописі.

Фольклористи, що досліджували легенду про смерть Олега, встановили її залежність від древньої ісландської саги про Орвара-Одда, який також загинув від власного коня. Так елемент варязької саги потрапив до руського літопису. Хоча не виключено, що поштовхом до створення легенди ддійсно стала смерть князя від укусу змії. Але вірогідніше все це пояснюється вірою народу в те, що Олег був віщим здолала його доля, фатум, сильніший за будь-яку людську силу. Чаклун, котрий напророчив князю смерть від коня, був лише знаряддям у руках невблаганної долі. Саме так, за народними уявленнями, і мав померти Олег Віщий, - а не скласти буйну голову у битві, що відбувались тоді майже безперервно і вважались буденною справою.


Коментарі


Ваш псевдонім (від 3 до 30 букв кирилиці з пробілами)

Введіть коментар (кирилиця та знаки пунктуації до 2000 символів)


Copyright © 2013. http://www.romm.net.ua
All Rights Reserved. Email: romm@meta.ua