Read Only Memory Modified - міняємо стереотипи
Головна Історія Релігія Держава Наука Техніка Природа Еволюція Особистість Неймовірне Комп'ютер Різне Моя стаття Про нас





Останні 10 коментарів

Іван: Нісенітниця тут одна - думати, що порядні люди там часто трапляються

Не автор: Цікаво який саме з озвучених фактів ви рахуєте нісенітницею?

Ратник: Таку нісенітницю навіть в дитячому садку не можна розказувати бо діти не повірять,а автора цього посту хочеться сритати а Ви часом не з папуа нуа нової гвінеї родом???

Саша: Щось лихе натворив Садовий з цим екскурсійно-туристичним цирком. Дійсно в центрі тепер як в гостях. А украІнцев переробить лише масштабна війна з Росією, коли до підсвідомості ді

Іван: Захоплююся цією людиною. Нам би такого президента.

boroda420: Боже, какой кашмар !Такое в самом страшном сне не приснится !

boroda420: В статье ни одного русского-все (кроме Сталина)выходцы из Сев.Африки! Как сказал однажды В.Ходос :" Через 1000 лет после Хазарского,- они начали "создавать" Российский каганат ,

помста: Цілком з Вами згідна. Помститися Всім за ті жахи що принесли на Україну.

перець: то є правда

Андрій: Все ніби правильно, але не враховано один момент - криса загнана в кут кинеться в атаку. І те, що результат атаки - плачевний, при цьому не розглядається. Тому надіємося на краще

5 найбільш відвідуваних

Сімейно- побутове життя населення Західної Європи в період Середньовіччя.

15 міфів російської історії - правда і брехня. Альтернативна історія Русі.

Русь і Московія, слов'яни і татари. Невідома справжня історія нашого минулого.

Как Московия украла историю Киевской Руси-Украины (доклад доктора исторических наук)

Ким насправді був Іван Сірко? Містика та факти.

5 найбільш обговорюваних

Как Московия украла историю Киевской Руси-Украины (доклад доктора исторических наук)

Пять главных советских мифов о Великой Войне

15 міфів російської історії - правда і брехня. Альтернативна історія Русі.

Політ на Місяць - 10. Інформація для роздумів? Підведемо підсумки

Одними из первых кто вступил войну с фашизмом были Галычане, а Сталин только начинал мирные переговоры с Гитлером. Вот такая неизвестная нам история...


Напишіть свою статтю
без реєстрації та цензури!
Натисніть меню "Моя стаття"
Автор: Леонтій ВОЙТОВИЧ 08-10-2015 22:13:52

Династичні зв’язки правителів Русі з роду Рюриковичів з іноземними династіями

picture

Не складала винятку і Київська Русь та держави-землі, що виникли пізніше внаслідок її роздроблення. У середині X ст. княгиня Ольга ще покладала надії на протиріччя між цими двома імперіями. Але вже Володимир Святославич пішов на тісний союз з Візантією, скріплений шлюбом з сестрою імператора Василя II - Анною. Тісний економічний і культурний зв'язок, наявність якого неможливо заперечити, був би мало вірогідним без зв'язків політичних. Візантія не лише ніколи не загрожувала Київській Русі, але й потребувала допомоги останньої. Цей союз став вже настільки природнім, що не потребував нових свідчень та угод, скріплених шлюбами. Шлюбні угоди князів з представниками візантійських правлячих родів служили більше престижу тих чи інших князів ніж мали практичну ціль. Такими були шлюби Всеволода Ярославича з родичкою Костянтина X Мономаха, Ірини Володарівни з Ісааком Комненом, Святополка Ізяславича з Іриною-Варварою Комнен, Ірини-Добронеги з Андроніком Комненом, Євфімії Глібівни з Олексієм Ангелом, а також Романа Мстиславича з Анною Ангел. В останніх випадках обидві сторони потребували цих угод: князі хотіли підняти свій престиж, а візантійська сторона розраховувала на допомогу. В числі цих шлюбів і шлюб дочки Володимира Мономаха — Марини з самозванцем, який видавав себе за Льва Діогена. Поряд з особистими симпатіями до старої династії (у війську Романа Діогена при Манцікерті була значна допомога з Русі), тут зіграла роль і спокуса посадити на трон ослабленої Візантії свого ставленика.

Свого претендента на візантійський престол висунув не тільки Вололодимир Мономах, але й Ярослав Осмомисл. При цьому князі визнавали статус імператора як глави християнського світу і пишались зв'язками з імператорським домом.

Главою християнського світу прагнув бути і імператор Священної Римської імперії германської нації. Трохи пізніше з'явився і третій претендент — папа, якому вдалось здолати імператора в боротьбі за право інвеститури, але в Києві твердо засвоїли візантійські традиції підпорядкування церкви князівській владі, тому претензії пап тут були незрозумілими. А от постійний натиск Германської імперії на схід, підпорядкування полабських і, частково, поморських слов'ян, намагання зробити своїми васалами угорських, польських і чеських правителів, не могли не хвилювати не тільки великих князів київських, а й волинських, галицьких, полоцьких і турівських князів. На відміну від Візантії активність Германської імперії на сході була для Києва певною небезпекою. З початку XI ст. і практично до загибелі Романа Мстиславича, який вмішався у боротьбу за імператорський престол на стороні свого свояка Філіпа Швабського, стримування германської активності на сході залишалося одним із головних завдань зовнішньої політики Києва. Для цього служили і династичні шлюби.

У квітні 1011 р. сам Володимир Святославич одружився з дочкою графа Куно фон Енгінгена і Рошліти, яка була дочкою імператора Генріха II. Ярослав Мудрий хотів поріднитись з риським імператором, але на Рейні не пішли на цей союз. Тоді київський князь вирішив впливати на політику імперїї шляхом системи союзів з тими князями імперії, позиція яких формувала зовнішню політику імперії. Сестра Ярослава була видана за Бернгарда II, маркграфа Північної марки. Невістками його стали сестра трірського архієпископа Бурхарда та Ода, дочка Лотаря Удо І фон Штаде, пізніше маркграфа Північної марки. Це були найвпливовіші з князів імперії. Одночасно Ярослав Мудрий підтримав всіх правителів суміжних з імперією земель. Навіть шлюб Анни Ярославни з французьким королем Генріхом І Капетінгом зі сторони Ярослава Мудрого був привабливим тільки тим, що він отримав союзника на далекому західному кордоні імперії.

Ця тенденція продовжувалась і пізніше. І Ізяслав Ярославич, потрапивши у вигнання, шукав допомоги не у імператора, а у папи, який не був небезпечним для київського князя. Його син Ярополк в еміграції одружився з Кунегундою, дочкою Отто фон Орламюнде, маркграфа лужицького і мейсенського, брата веймарського графа Вільгельма. Вдова маркграфа, мати Кунегунди, була одружена вдруге з Дедо II, маркграфом Нижніх Лужиць, при дворі якого знайшли притулок київські вигнанці. Лужицькі, мейсенські і веймарські маркграфи теж були одні з найвпливовіших князів імперії.

Продовженням цієї політики був шлюб сестри Володимира Мономаха Євпраксії з Генріхом Довгим фон Штаде, маркграфом Північної марки. Рання смерть маркграфа Генріха дала Києву несподіваний шанс. Молодою вдовою захопився сам імператор Генріх IV. Здавалося, що там, де довго нічого не могла добитися дипломатія, досягла успіху молодість і краса. Але цей єдиний випадок династичного шлюбу з германськими імператорами через відомі вади Генріха став трагедією для Пракседи і нічого не дав її родині в плані політичному. Трагедію і безпорадність Пракседи використали Вельфи для боротьби проти Гогенштауфенів.

З німецькою принцесою був одружений першим шлюбом великий князь Ізяслав Мстиславич. Його дружина була родичкою імператора Фрідріха І і шлюб цей відбувся задовго до того, як Ізяслав став претендувати на Київ. Традиції щодо стосунків з Германською імперією залишалися незмінними. Підтримуючи Гогенштауфенів, Роман Мстиславич не тільки допомагав свояку по дружині, але й теж продовжував традиційну політику. Його син Данило Галицький видав доньку Софію за графа Генріха V Бланкенбург- Шварцбурга, а сина Романа одружив з спадкоємницею австрійських маркграфів Бабенбергів — Гертрудою, що дозволило Роману Даниловичу поборотись за Австрійську спадщину. Подібно до сталих контактів з графами Штаде, такими ж були, напевно, контакти з Бабенбергами, особливо в часи боротьби за Галицьку спадщину. Принаймні виступи проти угорців виглядають цілком узгодженими.

До цієї групи слід додати і пов'язання з поморськими князями, характерні для волинських і, почасти, галицьких князів. Важко допустити, щоби шлюби турівської княжни Малфріди Юріївни з Ратибором І чи Саломеї Романівни з Святоплуком, Вислави Ярополківни з Богуславом або Святохни, дочки Казиміра II з Борисом Всеславичем були продиктовані тільки торговельними вигодами. Поморські князі були в тісних відносинах з імперією і це мало важливе значення.

В цьому ж контексті слід розглядати і шлюби з чеськими князями. Чеські князі були рівночасно імперськими князями і теж впливали на формування політики імперії.

Польща була сусідом, який мав найдовші кордони з землями Київської Русі. Взаємні шлюби Рюриковичів з П'ястами закономірні. Почалися вони з шлюбу дочки Болеслава Хороброго з Святополком Ярополчичем, тоді турівським князем. Серйозна конфронтація обох країн, яка, почасти, стала наслідком цього шлюбу, була короткочасною. Небезпека розвалу Польші і перетворення її в сателіта імперії надовго усунуло протиріччя між обома країнами. Києву було вигідно мати між своїми кордонами і кордонами імперії сильну і незалежну Польщу. У 1042 р., рятуючи сусідню державу, Ярослав Мудрий видав свою сестру Марію-Добронегу за Казиміра Відновника і одружив сина Ізяслава з Гертрудою, дочкою Мешка II. З цього періоду між Рюриковичами (потім старшими Мономаховичами) і П'ятами існували найтісніші зв'язки. Постійна загроза стати васалами імперії робила польську сторону ініціатором цих контактів. Досить сказати, що з Рюриківнами одружувались сюзерени Польші Болеслав II Відважний, Болеслав III, Мєшко III, Болеслав IV Кучерявий, Казимір Старий, Лєшко Білий, а також цілий ряд удільних князів.

Найбільш тісні взаємини з Польщею мали Волинські Мономаховичі. Тут головну роль грали стабільні кордони і економічні контакти. З першою галицькою династією у П'ястів відносини залишалися напруженими. Можливо, що тут відіграли роль більш тісні зв'язки галицьких князів з угорськими та чеськими правителями, які мали певні протиріччя з поляками. Довший час волинські князі були найбільшими союзниками польських князів. Мстислав Ізяславич був одружений з Агнесою, дочкою Болеслава III, його сестра Євдокія була дружиною Мешка Старого. Син Мстислава — Роман вмішувався в польські усобиці як в родинні справи. Гремислава Інгварівна була видана за Лєшка Білого, з його дочкою одружився Василько Романович, а з мазовецькою княжною — Василько Ярополкович. Гремислава Всеволодівна стала дружиною Болеслава І Опольського, а Переяслава Данилівна — Земовита І Мазовецького.

Сусідом Київської Русі була і Угорщина. Перші контакти з уграми сягають часів Олега. З угоркою, ймовірно, був одружений Святослав Ігоревич. За герцога Ласло Capa була видана Прямислава Володимирівна. У 1046 р. Анастасія Ярославна стала дружиною угорського короля Андрія І. Можна не сумніватися, що союз з Угорщиною теж був складовою частиною політики, спрямованої на стримування активності Германської імперії. Король Андрій якійсь час перебував у вигнанні в Києві, його батька усунула від влади Гізела, дружина Стефана І. Обставини міжусобної боротьби змусили Анастасію Ярославну шукати притулку в німецьких землях. Тут вона, схоже, вийшла вдруге заміж за графа Пото і з допомогою німецьких військ у 1063 р. здобула угорський престол для сина Шаломона при якому стала регентшею. А сам Шаломон мусив скласти васальну присягу імператорові. Його противники відразу стали шукати допомоги на Русі. Шаломон же такої допомоги не дістав, хоча й був внуком Ярослава Мудрого. Він загинув у половецьких степах. Його противники (які були і противниками імперії) скріпили свій союз з Руссю шлюбом Ілони, дочки Бели I, тоді ще герцога, з Ростиславом Володимировичом, тоді старшим з онуків Ярослава Мудрого.

Протягом всього XII ст. руські князі підтримували в Угорщині ті сили, які протидіяли імперському впливу. Подібно до Польщі, в Києві воліли мати між своїми кордонами і кордонами імперії незалежне Угорське королівство. У 1112 р. за короля Калмана І була видана Євфімія Володимирівна. Невдача цього шлюбу і періодична підтримка претензій, прогнаного разом з матір'ю ще до народження, Бориса Калмановича, майже не вплинули на характер відносин між обома країнами. Гейза II був одружений з дочкою Мстислава Володимировича — Євфросинею. З дочкою хорватського бана Бейлуша одружився Володимир Мстиславич. Бан Бейлуш був одним з чільних вельмож при угорському дворі. Брат бана Белуша — Урош II Молодший був великим жупаном Зети, їх сестра була матір'ю короля Гейзи II. Обидва брати були опікунами короля в юності і мали великий вплив на нього і далі. По смерті мужа Єфросинія Мстиславна була довший час регентшею і спрямовувала всю зовнішню політику Угорщини. Вона противилася унії з Візантією та конфронтації з галицьким князем Ярославом Осмомислом. Бела III спочатку посадив матір у фортецю Бранічево, а під кінець змусив прийняти чернецтво у єрусалимському монастирі іоаннітів.

Найбільш тісними були зв'язки Арпадовичів з галицькими князями. Сини Ростислава Володимировича, природньо, в своїх спробах закріпитись у Галицькій землі шукали підтримки в дядька по матері Ласло І. Святополк Ізяславич видав дочку Предславу за брата Калмана І — герцога Алмоша та при допомозі угорців пробував зламати Ростиславичів. Цей союз галицьким князям вдалось розрушити. Володимирко Володаревич одружився з дочкою Калмана І. Угорська допомога забезпечила йому успіхи в боротьбі за об'єднання галицьких земель та розширення їх меж.

У 1167 р. з Белою III була заручена дочка Ярослава Осмомисла. Поворот угорської політики і можливість візантійсько-угорського альянсу були сприйняті в Галичі як реальна загроза. Ярослав Осмомисл негайно підтримав претендента на візантійський престол Андроніка Комнена. Пізніше, ставши імператором, Андронік прикрасив стіни свого палацу фресками, які нагадували йому роки, проведені у Галицькій землі. Репресіями пробував імператор Андронік Комнен привести до покори константинопольську знать. У 1185 р. натовп, підбурений цією знаттю, розтерзав імператора. Вже весною 1186 р. брати Петро і Асень підняли антивізантійське повстання в Болгарії. Розбиті новим імператором Ісааком Ангелом, болгарські вожді втекли за Дунай, тобто в землі, які знаходились під галицьким впливом. На початку 1187 р. вони повернулись з новими силами. З ними прийшли «кумани, народ досі вільний, негостинний і дуже войовничий, і ті, що походять з Вордони, котрі насміхаються зі смерті, вітка руських, нарід милий богу війни.» Ще Ф.Успенський пропонував бачити у «Вордоні» спотворену форму «бродники» і на підставі цього вважав, що болгари отримали допомогу від Ярослава Осмомисла. «Вордони» може бути і спотворенням назви «Бирлад» (Бирдони). Щоб не допустити і в майбутньому реалізації ідеї візантійсько-угорського альянсу, небезпечного для Галицької землі, Ярослав Осмомисл вирішив сприяти появі між Візантією та Угорщиною відродженої Болгарії. Можна припускати, що час виступу Петра і Асеня також був погоджений з ним.

Ісаак Ангел не міг цього не зрозуміти. Нову угоду з Угорщиною було скріплено шлюбом імператора з малолітньою угорською принцесою. Угорщина готувалась нанести удар в спину болгарським повстанцям. Натяки на перепетії цієї боротьби, зокрема спробу блокування проходу угорських військ у Болгарію по Дунаю, збереглися у «Слові».

Смерть Ярослава Осмомисла і боротьба за Галицьку спадщину ознаменували нову фазу галицько-угорських відносин. Використовуючи давні родинні зв'язки Арпадовичі вперше виступили претендентами на галицький престол, їх підтримала частина боярства, пов'язана з угорською торгівлею.Король Андрій II прийняв титул «короля Галичини і Володимирії». Герцоги Калман та Андрій навіть на короткий час займали галицький престол. За Андрія видав свою дочку Олену-Марію галицький князь Мстислав Удатний, уступаючи натиску проугорської партії і визнаючи угорські претензії на Галицьку спадщину.

В 1214 р. в Спіші було навіть розділено Галицьку спадщину між Угорщиною та Польщею. Ця угода була закріплена шлюбом малолітнього Калмана з Саломеєю. Для Калмана навіть добилися королівського титулу від папи. Фактично від загибелі Романа Мстиславича і до битви під Ярославом у 1245 р. угорська сторона не припиняла спроб посадити свого васала на галицький престол.

Династичні пов'язання з скандинавськими королівствами були природніми для династії Рюриковичів, яка сама була скандинавського походження. Найбільш інтенсивно вони розвивались до середини XII ст. Занепад знаменитого шляху «з варяг в греки», загострення відносин з шведами та датчанами внаслідок суперництва за прибалтійські та фінські землі, де раніше переважав новгородський та полоцький вплив, дальше роздроблення Київської Русі — все це привело до значного скорочення зв'язків із скандинавськими сусідами. З середини XII ст. в родині Рюриковичів вже не було невісток — дочок шведських королів (як Індігерда-Ірина, дружина Ярослава Мудрого, чи Христина, дружина Мстислава Володимировича). Рюриковичі перестали активно вмішуватись в скандинавські справи, як в часи Олафа Святого чи Гаральда III Хороброго, чиєю дружиною була Єлизавета Ярославна. Останнім відгомоном тих часів, коли Рюриковичі згадували своє вікінгівське походження, був шлюб Володимира Мономаха із спадкоємницею англійської династії Гітою Гаральдівною. Їх син Мстислав-Гаральд цікавився скандинавським походженням Рюриковичів, залишивши сліди цього зацікавлення в редагованих ним літописах. Він також намагався повернути традицію зв'язків із скандінавськими династіями. Його дві доньки Інгеборд та Малфріда були видані за датських принців Кнута Лаварда та Еріка-Емунда. Кнут Лавард був ободрицьким королем, їх син, названий в честь прадіда Вольдемаром, став одним з найвидатніших датських королів. Одружився він з родичкою по матері: правнучкою Мстислава Володимировича — Софією, дочкою новгородського князя Володимира Всеволодовича, її мати Рікса, дочка польського князя Болеслава III,по смерті мужа вдруге вийшла заміж за шведського короля Сверкера І. Королева Софія була незвичайною жінкою і залишила по собі слід в скандинавському епосі. По смерті мужа вона вийшла за маркграфа Тюрінгії Людовика V.

В домонгольську епоху досить стабільними були зв'язки з аланами та грузинами. Алани (предки адигів: кабардинців, черкесів і адигейців,а почасти і осетинів) контролювали степ від Сіверського Дінця до Кубані, верхню і середню течію р.Кубані і далі землі до Кавказького хребта (823). У VI-VIII ст. південна група алан була втягнена в орбіту візантійської політики, що привело до прийняття ними християнства. Алани тримали шлях через Манич і мали вихід до Каспійського моря через гірську дагестанську область Серір (пізнішу Аварську державу), цар якої був їх данником. Вихід алан до Азовського моря проходив повз Тмутаракань. Бл. 1020 р. Мстислав Володимирович переміг князя Редедю і зробив частину алан (ясів і косогів) своїми данниками. Але кордони самого Тмутараканського князівства не сягали далі Таманського півострова і району, що прилягав до Середньої Кубані (1140, с. 54-61), а також кількох пунктів на старому Хазарському шляху, центром яких була Біла Вежа. Хазари, що ще тут кочували, платили данину тмутараканському князю. Вірогідно, що Мстислав Володимирович мав союз з аланами, для скріплення якого він сам або його син Євстафій одружились з аланками. Проявом цього союзу міг бути перший спільний похід на Дербент в 1033 р. (1129, с.70-71).

У 1116 р. в часи найбільших успіхів в боротьбі з половцями (в чому алани були зацікавлені не менше), алано-руський союз був скріплений шлюбом Ярополка Володимировича з аланкою. Здогадки стосовно її походження з одного з аланських городків в районі сучасного Чугуєва (1228, с.270-271), виходячи з самого результату походу виглядають непереконливими. Половецькі вежі в Приазов»ї були знесені. Потрійна угода Грузії, Аланії та Києва дала можливість переселити на Кавказ у 1118 р. 40-тисячну орду хана Отрока. Повний розгром змусив степовиків іти в гори. Такий наслідок був можливим тільки при тісному союзі та участі всієї Аланії.

Через Аланію стали можливими і контакти з Грузією, союз з якою був скріплений шлюбом Ізяслава Мстиславича з Русудан Багратіоні. З середини XII ст. тісні відносини з аланами продовжували підтримувати, головним чином, Суздальські Мономаховичі. Аланками, правдоподібно, були дружина Андрія Боголюбського і дружина його брата Всеволода Велике Гніздо, яку звали Марія. Через Аланію син Андрія Боголюбського — Юрій, якого прогнали з Суздальської землі, дістався до Грузії, де став першим мужем цариці Тамари.

Зафіксовано кілька шлюбів з аланками і у Ольговичів. Все це не випадково. З XII ст. торгівля з Кавказом йшла через рязанські та сіверські окраїни, гирло Дону, а далі через аланські землі. Ольговичі ще, можливо,утримували Тмутаракань. Всеволод Велике Гніздо, знаний грузинським літописцям як Савалт, надав допомогу Тамарі та її другому мужу Давиду Сослані проти племінника Юрія, якого перед тим сам прогнав з суздальської землі (75, т.2, с.36). Можливо однак, що Савалт — один з Ольговичів, тмутараканський чи трубчевський князь, у якого могли бути тісні контакти з Аланією та Грузією. На шляху у торговельний центр Арциз в с.Преградне на р. Великий Єгорлик був хрест з руським написом, датованим серединою XI ст. (914, с. 11 -17). Церква св.Димитрія у Володимирі на Клязьмі по характеру декоративного оздоблення, а частково і по його мотивах, нагадує церкву св.Хреста, збудовану в 915-921 рр. на о.Ахтамарна оз.Ван, де була резиденція вірменської династії Архунідів (1693; 347). Було це передачею вірменських мотивів через осмислення візантійського зодчого, чи Тамара послала до двору суздальського князя майстра знайомого з вірменською школою?

Шляхи, які йшли через Аланію, були обірвані з монгольським розгромом останньої і більше не відновлювалися. Шлюб Івана Грозного з Марією Темрюківною ніяк не пов'язаний з давніми традиціями і його практичним наслідком було тільки закріплення князів Черкаських у Московській державі.

Половці були на протязі довшого часу єдиним сусідом, який загрожував безпосередньо південним і східним кордонам. Не перебільшуючи половецької небезпеки, не можна не помічати регулярності половецьких походів і походів князів в степ. З процесом роздроблення удільним князівствам все важче було організовувати оборону своїх кордонів, що добре ілюструє переполох у Сіверській землі після невдалої виправи Ігоря Святославича у 1185 р. Спроби дипломатичними угодами стримати половецькі напади викликали цілий ряд шлюбів з половецькими принцесами: Святополк Ізяславич взяв дочку Тугоркана, Олег Святославич одружився з дочкою хана Осолука (він же першим почав використовувати половецьку допомогу у міжусобних війнах), дочок цього ж хана вибрали Юрій Довгорукий та Святослав Ольгович. Іншу дочку Тугоркана взяв Андрій Володимирович. Але ні угоди, ні шлюби не могли спинити кочовиків, їх штовхали на розбійні напади самі умови існування кочових орд в південному степу. З середини XII ст. і князів стала більше цікавити допомога половецького війська в міжусобних війнах. Так вийшла за хана Башкорда вдова Володимира Давидовича, щоб забезпечити своєму синові Святославу допомогу в боротьбі за збереження Вщизького князівства. Щоб спертись на половецьку допомогу одружився з дочкою хана Белука і Рюрик Ростиславич. Ці ж міркування лягли в основу шлюбів Мстислава Удатного з дочкою хана Котяна, Ярослава Всеволодовича з донькою Юрія Кончаковича, і, почасти, Володимира Ігоревича з Кончаківною.

Литовські князівства почали відігравати значнішу роль з межі XIII ст. Першими зуміли оцінити сусідство з ними удільні полоцькі князі, які зіткнулись з експансією німців у Прибалтиці. Всеволод Борисович, правитель полоцького васального князівства Герсіке, завдяки шлюбу з донькою литовського князя Довгирда (Daougueroute) зумів утриматись в Герсіке довший час при повній відсутності допомоги з Полоцька. Але русько-литовські зв'язки повною мірою належать вже до наступного періоду.


Коментарі

Автор: Сергей 08-10-2015 22:15:59

И где тут кацапские "братья"? Даже внебрачных не вижу. Чурки дебильные


Ваш псевдонім (від 3 до 30 букв кирилиці з пробілами)

Введіть коментар (кирилиця та знаки пунктуації до 2000 символів)


Copyright © 2013. http://www.romm.net.ua
All Rights Reserved. Email: romm@meta.ua